Овруч –одне із стародавніх слов’янських міст. Історія Овруча довга і цікава. Невблаганний час зітер позолоту з маківки Овруцької церкви Святого Василія, котра височіє на крутому березі ріки Норинь з 12 ст.
Про те, навіть час неспроможний знищити усі сліди минулого. Тут в Овручі воно живе і сьогодні, багато про що промовляючи людям. Місто було свідком героїчної боротьби наших предків за свою свободу і незалежність.
Славне героїчне минуле нашого краю. Земля ця не раз зрошувалась кров’ю у боротьбі з чужеземними поневолювачами,за щасливе майбутнє. І місто щоразу повставало з руїн, поверталося до життя.
Так час дійсно невблаганний. З його плином позаростали партизанські стежки, обвалились колишні землянки, зрівнялись з землею окопи.
Час стер з лиця землі сліди далеких боїв та походів. Але з людської пам’яті сторінки бойової слави йому не під силу стерти. Вона відлунюється в серцях колишніх народних месників і передається новим поколінням. Бо народний подвиг вічний!
Можна по-різному оцінювати історію України до і після Великої Вітчизняної війни, але ніхто з тих, хто пережив ті трагічні роки, не зможе заперечити, що без перемоги над фашизмом не було б і сьогоднішньої України, як суверенної, незалежної держави, української нації.
Велика Вітчизняна війна знає чимало героїчних подвигів партизанів. Бойовий заклик «Хай горить земля під ногами окупантів!» став девізом усього їхнього життя в ті роки.
В роки війни 1941-1945 рр. Овруч теж став партизанським краєм. Під фашистами дійсно горіла земля,злітали в повітря ешелони з технікою та живою силою противника, склади з боєприпасами і пальним. Громили ворога партизанські з’єднання Маликова, Сабурова, Федорова, Ковпака.
Це були нескорені, сильні духом люди найвищого ґатунку патріотизму, з чистою совістю, безстрашні, готові на самопожертву заради свободи Батьківщини. Завдяки їм окупована земля стала для фашистів караючою землею.
З перших днів окупації в місті почало діяти підпілля. Патріоти добували зброю, розповсюджували листівки, звільняли військово-полонених з концлагеря, здійснювали диверсії.
Добре розвідавши силу та оборону ворога, командування партизанів розробило план взяття міста, який був викладений у бойовому наказі від 15 листопада 1943 року. Штурм міста розпочався наступного дня.
В боях за місто, особливо відзначився Словацький партизанський загін під керівництвом капітана Яна Налєпка, який вписав нетлінну сторінку в літопис всенародної боротьби з загарбниками.
В цьому 2012 році Яну Налєпці виповнилося б 100 років. Народився Ян
20 вересня 1912 року, в селі Сміжани, біля м.Спішка Нова в Східній Словакії, в бідній селянській родині Михайла та Марії Налєпкових
Його батько Михайло Налєпка пройшов великий і тяжкий життєвий шлях. В Старій Австро-Венгрії Словакія була країною великих венгерських земельних магнатів. Більшість людей жили впроголодь. Тисячі слов’янських селян змушені були покидати рідні місця і заради куска хліба скитатися по світу.
В такій обстановці і ріс Ян Налепка. На фоні чудових картин природи хлопчику особливо кидалося в очі тяжке життя трудящих. З дитячих років Ян жалів простих бідних людей. Початкову освіту отримав в сільській школі в Сміжанах.
Як правило на цьому і закінчувалась освіта селянських дітей в Словакії. Але розумний і енергійний хлопчик дуже хотів вчитись.
Він поступає в міську школу в Спішська Нова Вес. Потім, дякуючи наполегливості йому вдається стати студентом вчительської семінарії.
З юних років Ян любив читання. Він дуже рано став збирати книги. Під впливом трудового середовища і демократичної літератури формувався характер вільнолюбивого юнака.
Ставши вчителем, Налєпка включається в боротьбу прогресивних сил. В 1934-1935 рр. Налєпка прийняв участь у боротьбі селян. Зазнав переслідувань за «свої пошуки справедливості» для простих людей. Після кількох років роботи в школі с.Марикова, згодом у Ступаві Налєпка був призваний на військову службу. Закінчив офіцерську школу, проте у 1936р.звільнився у запас.
В 1939р. його призвано до армії. Словацька держава на чолі з маріонетковим урядом Й.Тисо мала на очах у всього світу сприяти німецьким агресорам у їхній загарбницькій війні проти братніх слов’янських народів. Ян Налєпка всією душею був проти братовбивства.
«Вирушаючи на німецько-радянський фронт, він вирішив, що за першої нагоди перейде на бік руських і буде воювати проти ненависних фашистів.» (з бесіди з А..Шияном влітку 1943 року).
Капітан Налєпка був зарахований в штаб командування охоронної дивізії полковника Куна, яка дислокувалася в Житомирі. Але робота при штабі його не влаштовувала, і він просив, щоб його відправили на фронт, чи в ті райони, де можуть бути партизани. Отож на початку 1942р. він і потрапив у 101-й полк, що перебував в Овручі.
Капітан Ян Налєпка згуртував навколо себе антифашистськи налаштованих офіцерів і солдатів, створивши підпільну групу.
Існують свідчення про зв’язки словаків із Овруцьким підпіллям, а також приклади саботажу німецьких військових операцій проти партизанів.
Ще в грудні 1942 року, коли Сабуровці вели бій за Словечне, на допомогу німцям було відправлено й словацький полк. Діставшись до Хлуплян словаки почали безладну стрілянину в повітря і, витративши патрони кинулись, нібито в великій паніці, назад до Овруча.
А 31 грудня 1942р., коли гітлерівці намагалися знищити партизанів Сабурова у с.Селезівці, був задіяний і 101-й словацький полк. Ян Налєпка тоді командував цим полком. Було дуже темно, і коли Селезівку почали атакувати есесівські частини, то по них вдарила словацька артилерія і «помилково» обстрілювала понад годину. Партизанські розвідники чули, як капітан Ян Налєпка чітко віддавав команди: «Вогонь по ворогах слов’ян!»Прикладів взаємодії словаків із партизанами було чимало: підрив мостів, важлива інформація про ворожі плани і т.д.
У 1943р. багато словаків групами і поодинці переходили до партизан. Антифашистські настрої в Словацькому середовищі турбували німців. Розпочалося слідство і в 101 полку. Яна Налєпку звинуватили у зв’язках з партизанами і хотіли віддати під трибунал.
Ян намагався організувати перехід всього полку до партизанів, але гестапо провело ряд заходів, які зробили неможливим його плани. І тоді він з групою офіцерів вночі 15 травня 1943 року здійснює перехід у з’єднання Сабурова.
Зустріч партизанського генерала та капітана Налєпки знімав кінооператор І.Фроленко, тож унікальні хвилюючі кінодокументи збереглися до сьогодні і зберігаються у фондах Словечанського музею (доречі у цьому 2012р. виповнюється 50 років з дня заснування), часто демонструються відвідувачам.
У з’єднанні Сабурова Ян Налєпка (партизанська кличка «Рєпкін») очолив словацький партизанський загін, який брав участь у багатьох військових операціях партизанів. Коли в листопаді 1943 року командування розробляло план визволення Овруча, словацький загін планувалось залишити в резерві, Але Ян образився і просив дати словакам бойове завдання.
16 листопада загін захопив міст через Норинь і рухався у напрямку залізничного вокзалу, де фашисти скажено тримали оборону. Після 20 ти годинного бою партизани звільнили місто Овруч. У цьому ж бою в ніч на 17 листопада 1943 року, неподалік вокзалу Яна скосила кулеметна черга, потім його вдарило осколком міни, і смертельно поранений капітан Налєпка віддав свою останню команду: «Бийте ворога!»
Ворожа куля обірвала життя славного сина словацького народу, життя яке схоже на спалах блискавиці. Він зі зброєю в руках героїчно упав на українській землі, скропив її кров’ю словака і навічно залишився жити в наших серцях.
Щедро наділений від природи аналітичним розумом, здібностями організатора і керівника, Ян Налєпка в ті трагічні роки воєнного протистояння з нацизмом виявив себе як мужній і вмілий командир, його ім’я дотепер пригадує громадськість в Україні, Росії, Білорусі. І так само щиро чехи і словаки - і вся Європа.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 травня 1945р. За відвагу й особливості в розвитку партизанського руху на Україні Яну Налєпці посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У себе на Батьківщині він був нагороджений вищою нагородою –орденом «Білого Лева»
Партизани налєпківці гідно пронесли далі бойові традиції свого загону, вони хоробро воювали у лавах Чехословацького армійського корпусу під командуванням генерала Сабурова.
Вдячні нащадки свято бережуть пам’ять про Налєпку. В українському місті Овручі і Словацькому Спішська Нова Вес йому встановлено пам’ятники, пам’ятні знаки, музейні експозиції. В Овручі, Єльську, Лельчицях є вулиці названі ім’ям Налєпки. В Овручі ЗОШ № 1 носить його ім’я, створений музей. Його могилу в центрі українського Овруча навіки прикрашають вінки та свіжі квіти. Наш партизанський край пам’ятає свого героя.
В Овруцькій районній бібліотеці пройшов літературний вечір вшанування пам'яті Яна Налєпки, на якому діти мали змогу познайомитись з його життєвим шляхом, бойовими подвигами та переглянули відеоматеріали по темі заходу.
Немає коментарів:
Дописати коментар