середа, 19 листопада 2014 р.

"Свічка плакала в скорботі"


                           То був страшний навмисний злочин,
           Такого ще земля не знала - 
закрили Україні очі 
    і душу міцно зав'язали.

        19 листопада 2014 року бібліотекарі районної бібліотеки для дітей завітали до ЗОШ  №3, в 5-Б клас (класний керівник Цалко С.А) на годину - реквієм  "Свічка плакала в скорботі". 


    
        Бібліотекар Базильчук Т.В провела історичний репортаж про 1932-1933 роки. Під час якого діти дізнались про страшну трагедію Українського народу.


   В 2005 році указом президента України була встановлена дата День пам'яті жертв голодомору і політичних репресій в четверту суботу листопада. В 2014 році цей день припадає на суботу 22 листопада. 
   Голод... Яке це страшне, дике і невідоме дітям слово. Тільки для людей старшого покоління воно нагадує трагічні роки в їхньому житті. Це був час, коли люди помирали голодною смертю і нікому було порятувати, допомогти, спасти. Колись квітуча Україна перетворилась на згарище, на велику могилу людських душ. Сум і скорбота гуляли лісами, полями і селами, забирали людське життя одне за одним.
                
                                      Ти кажеш, не було голодомору?
                                       І не було голодно села?
                                      Я бачив сам у ту зловісну пору
                                       І пухлих, і померлих на шляхах.
                                       І досі ще стоять мені в очах.
                                       А кажеш - не було голодомору?

                                                                           Д. Білоус

     Не було ні війни, ні посухи, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знає, скільки невинного люду зійшло в могилу - старих, молодих і дітей. Шумлять віковічні сосни і ялини над прахом їхнім, тих, хто без вини був страчений кістлявою рукою смерті.
     Прокотилася хвиля голодомору і по Житомирщині та й заглянула в наш овруцький район. Майже з кожної сім'ї забрала людську душу. Сьогодні люди розповідають про страшні події тих років. Однак мало лишилося живих очевидців, здатних пригадати і повернути історії імена тих, хто тихо згас від недоїдання, виснажливої праці. 
   В списку постраждалих від голодомору в овруцькому районі понад 4 тисячі призвищ. Зібрано свідчення очевидців народного горя із 24 поселень. Наш святий обов'язок вічно пам'ятати їхні імена.
      У місті Овручі встановлено Пам'ятний знак жертвам Голодоморів та політичних репресій, такий же пам'ятний знак відкритий у селі Велика Фосня.
Схиліться! Свічку запаліть.
Хто у молитві, хто у серці чуйте,
Як кам'яніє краю біль століть.
Навіки до 30-х ми прикуті.

     Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду діти. Виявом дитячої смертності не займався ніхто. В Україні було 55 тисяч сіл і в кожному помирали діти. Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець. 
   Вона зарубала свого дворічного хлопчика і зварила, аби прогодувати решту дітей. Скаламутився в неї розум, кричала тільки: "Ваня, Ваня, Ваня".
   Подивись, загублений синочку. 
    Стративсь розум.
    В ненажернім світі!
    Господи, сокира на пеньочку...
    І голодні перепухлі діти.
    Невмирай загублений синочку.

Таких реальних історій окремих родин було дуже багато. На Україні було зареєстровано 28 випадків людоїдства. Такого жаху український народ ще не переживав. На протязі заходу звучали хвилюючі вірші українських поетів про голодомор.
    Презентована книжкова виставка "То був страшний навмисний голод". 


На якій була представлена художня та документальна література, присв'ячена  трагедії голодомору. Діти слухали, затамувавши подих і напевно почуте не залишить  їх байдужими.

              Та життя перемогло, забуяло цвітом,
              І живуть смертям на зло, України діти.
              А катів поглине час, прокляття довічне,
              Ми- не вмерли! Ми - живі!
              Ми - на віки - вічні!

Плаче за дітьми своїми Україна - мати. Плаче й не може втішитись, бо немає їх... Підносить молитви церква Христова, щоб Господь упокоїв їхні душі в оселі праведників.
         На кінець заходу всі присутні вшанували хвилиною мовчання усіх, хто став жертвою голодомору. 



І щоб діти зрозуміли ціну крихти хліба в голодний рік їм було роздано по окрайчику чорного  хліба.    




четвер, 13 листопада 2014 р.

"СМІЙТЕСЯ НА ЗДОРОВ’Я"

"Який би я був щасливий, якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку... Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся! " - занотував колись у своєму щоденнику чародій сміху Остап Вишня.
   З того часу минуло майже століття, але народ, для якого так самовіддано творив митець, продовжує сміятися весело і щиро, читаючи його твори. Сміються люди так, як сміялися в 20-х роках минулого століття, коли він був одним із найпопулярніших українських письменників.
   13 листопада 2014 року Остапу Вишні виповнюється 125 років з дня народження. І в цей день районна бібліотека для дітей презентувала книжкову виставку "Світоч українського слова", 

на якій представлені твори про життя та творчість письменника, який у 20-х роках 19 століття заохотив мільйонні маси до читання української літератури.За життя гумориста побачило світ понад сто збірок його творів.
   Протягом дня в бібліотеці з юними читачами були проведені хвилинки - веселинки "Смійтеся на здоров'я".


   "Хороший  сміх - той сміх, що не ображає, а виліковує, виховує людину, підвищує. Господи, до чого просто все",- творче кредо Остапа Вишні.
   Усіх небайдужих юних поціновувачів гумору запрошуємо на зустріч з творами незабутнього письменника.
   

четвер, 6 листопада 2014 р.

"Барвистість одвічна народної мови - це щось невимовне, прекрасне, казкове "

І йшли віки, і були українці, 
і сотворилося слово українське...
і прилетіли птиці, і вродилася калина,
і було солодко, і було гірко,
і стало все називатися:
і земля, і матір, і Вітчизна - 
по - вкраїнському.

   Кожна епоха дарує людству нові винаходи і відкриття. Але найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинні знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.
   Українська мова й писемність - це здобуток культури і духовної діяльності українського народу. В ній і мудрість віків, і пам'ять народу, і щирість душі.
   Щорічно 9 листопада в Україні відзначають День української писемності та мови. Це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора - Літописця, послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Це свято було встановлено указом президента України в 1997 році. В цей день проводять урочистості біля пам'ятника Нестору - Літописцю, відзначають найкращих популяризаторів українського слова.  9 листопада стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика.
   Бібліотекарі районної бібліотеки для дітей 6 листопада завітали до учнів 8-А класу ЗОШ №1 на годину спілкування "Барвистість одвічна народної мови - це щось невимовне, прекрасне, казкове ", присвячену рідному українському слову.
  

 Діти з захопленням поринули в минуле та сучасне української мови.

Одна вона у нас така - 
Уся співуча і дзвінка,
Уся плакуча і гримуча
Хоч без тернового вінка

                  Т.Г Шевченко  

Зачинателем сучасної української мови вважається І.П Котляревський, а основоположником - Т.Г Шевченко. Безсмертні твори Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки донесли до нас первоздану красу української мови.
   Мова - живий організм, вона розвивається за своїми законами, а тому треба берегти цей нетлінний скарб.
   І на закінчення заходу бібліотекар Базильчук Т.В провела бібліографічний огляд літератури біля книжкової виставки "Перлини українського слова".



 Під час якого познайомила учнів з літературою про чудову українську мову. Українська мова не вчора придумана. Вона - не сирота, вона має слов'янську родину і світову славу. Мова - це стежка в майбутнє і пам'ять в минуле. Наша українська мова прекрасна! Виплекана колоссям, землею, виспівана птахами, звеличена письмениками, багатогранна, ніжна, чиста, як промінчики сонця, що яскравим сяйвом осипають землю добром, радістю, плодами... 
   І ми повинні її берегти і плекати. Не лише клянімося в любові до рідної мови, не лише плачмо над її долею... А працюймо для неї, вивчаймо, заглиблюймось у її походження й історію, пощирюймо, пропагуймо.

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур'ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм життям.

                           М.Рильський