вівторок, 28 жовтня 2014 р.

"Особливості роботи бібліотеки в забезпеченні пізнавальних та комунікативних потреб користувачів - дітей"

Дитяча бібліотека сьогодні повинна стати не тільки інформаційним центром, де діти користуються друкованими та електронними носіями інформації ,але й осередком дитячого спілкування.
   Сьогоднішні діти – це покоління, яке росте разом з комп’ютером, орієнтується в інформаційному просторі, опановує комп’ютер швидше за дорослих і надає перевагу електронним носіям. Хоч комп’ютер і вважають одним з «винуватців» відлучення дітей від читання. Бібліотекарі дійшли висновку, що краще не звинувачувати цю дивовижну техніку у витісненні книги, а повернути її на користь читанню. Крім того, комп’ютер – цей привабливий для дітей технічний засіб, ще один зі шляхів залучення до бібліотеки, засіб пробудження інтересу до книги, до пізнання.
   Так, відеоматеріали, які пропонують корисні сайти доповнюють і поглиблюють ту інформацію, яку діти знаходять у книжках і навпаки – від знайденої за допомогою комп’ютера інформації читачі потім переходять до книжкових полиць.
   Бібліотекар повинен прокласти місточок між книгою і комп’ютером і гармонійно поєднувати традиційне читання і використання новітніх комп’ютерних технологій.
   Саме цій темі був присвячений районний семінар сільських та шкільних бібліотекарів  «Особливості роботи бібліотеки в забезпеченні пізнавальних та комунікативних потреб користувачів – дітей», який проведений 28 жовтня 2014 року в нашій бібліотеці.   
   Гостинно зустріла бібліотекарів району та відкрила семінар директор районної бібліотеки для дітей Невмержицька М.В, 



яка презентувала роботу дитячої бібліотеки «Сучасна бібліотека для дітей – рухаємось вперед…»?
   З консультаціями виступили бібліотекарі  Базильчук Т.В,

 Федоренко В.В, 


Невмержицька Н.К.


1.     Візуальні засоби популяризації книги та читання серед користувачів – дітей.
2.     Активні форми роботи з користувачами молодшого шкільного віку.
3.     Застосування новітніх технологій, донесення та задоволення інформаційних запитів юних користувачів.
Відбулась година взаємних порад  «Інноваційні рецепти успішної роботи з юними користувачами».

Під час якої учасники семінару обмінялися досвідом роботи своїх бібліотек. З бібліотекарями були проведені практичні заняття:
1.     Показовий масовий захід: година пам’яті «Рідну землю вони берегли», присвячену 70-річчю визволення України від фашистських загарбників.
2.     Виставка – інсталяція «Кожне слово його – про Україну»,присвячена 200-річчю з дня народження Т.Г.Шевченка.
3.     Відкритий мікрофон «Бібліотека, що обслуговує дітей, це …».
Учасники семінару  дійшли до висновку, що головним завданням сучасної бібліотеки є і  залишається залучення юних – користувачів до читання та відвідування бібліотеки.




«Рідну землю вони берегли»

      Вечір  памяті «Рідну землю вони берегли», присвячений 70-річчю визволення України від фашистських загарбників пройшов в районній бібліотеці для дітей   на одному диханні, ніхто не залишився байдужим, всі витирали сльози жалю від болю  за героями  війн 1941 та неоголошеної війни 2014 років . 

    Учасники заходу, учні ЗОШ № 1 Гуз Юлія, Дмитренко Ірина, Дубовик Павло, Левківська Наталія, Невмержицька Лілія, ведучі :бібліотекар відділу 5 – 9 класів Базильчук Т.В. та  учениця ПТУ – 35 Полова Аня  пройшли  разом дорогами тяжких воєн:Великої Вітчизняної і сучасної війни, яка триває й досі.
    

Ще ніколи ми не відзначали свято День визволення України в умовах неоголошеної війни, болю від втрат і тривоги за своїх рідних захисників і майбутнє загалом.
Сьогодні ми вшануємо пам‘ять героїв,які віддали своє життя за свободу в різні часи:На фронтах Великої Вітчизняної війни і зараз, коли Україна ціною страшних втрат, виборює справжню незалежність.
Все наше суспільство нині складає іспит на патріотизм і незламність ,а Україна на збереження цілісності. Ціна  - життя, життя бійців та мирних жителів, які загинули під час антитерористичної операції на Сході захищаючи рідну землю.
 Важко знайти слова для вітань,коли йде війна і, можливо саме в ці хвилини гинуть кращі сини України. І можливо вперше за багато років ми відзначаємо 70- річний ювілей визволення України  не так піднесено та святково .



Відтоді минуло 70 років. Але недільний червневий день 1941 року і досі в усіх подробицях пам’ятають люди старшого покоління.
Все починалося з грому небесного,
Такого жорстокого,такого нечесного.
Із ненависного, злісного грому,
Який на світанку вигнав із дому…
А небо світле закрили чорні хрести!
Господи! Боже! Якщо ти є, захисти!..
На світанку впали фашистські бомби на наші мирні житла. Радіо принесло страшну звістку «війна». Чорні крила війни закрили сонце. Кров’ю і пожарами котилася війна по нашій рідній землі.
                   
                   Гула, стогнала і ревла земля,
                   В огні була Україна моя,
                   Була війна жорстока,Вітчизняна.
                   Живі і мертві,мертві і живі
                   Герої наші, воїни-солдати,
                   Ми знаємо-в нещасній тій війні
                   Змогли страшного ворога здолати. 


У міста і села України війна ввірвалась в перші її години. З небаченою мужністю відстоювали наші солдати кожну п’ядь землі. Битва за Україну була тривалою і тяжкою. Вона тривала 22 місяці. Найбільшою її віхою стала битва за Дніпро. Багато подвигів бачив сивий Дніпро, але ні один не міг устояти подвигу у Великій Вітчизняній.  Немає такого міста чи села,такого поля чи гаю, де б у жорстокій боротьбі не пролилася кров воїнів, де б не проявилася їхня мужність і відвага.
                  «Безіменні! О, ні! Кожна має ім’я!
                    Обеліски в безсмертя підносить земля.
                    А над ними вогонь вічним сяйвом горить
                    І його не згасить, не згасить, не згасить!!!
                    В ньому біль наш і пам’ять, і вічна любов,
                    України коханої кров.»
Летять і летять роки. Летять і летять мов журавлині ключі, в далекий вирій. Летять і відлітають у вічність. Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за Батьківщину. У кожного була та п’ядь землі, яку затулив, упавши. Там, де колись точились запеклі бої, піднялися пам’ятники, немов червоні гвоздики, зоріють факели Вічного вогню. У граніті, у бронзі, у серцях живе великий подвиг воїнів -визволителів. Не забуває  своїх героїв – воїнів і наша Україна . Їх імена викарбувані на мармурових плитах, що встановлені на братських  могилах.
 




                І знов біля братської тихо стою,
                   І спогад приходить, мов тихе зітхання,
                   Пливе, наче вічність, здобута в бою,
                   Хвилина мовчання.
                   Натягнуті нерви, немов тятива,
                   Пронизує пам’ять скорбота прощання
                   І сумно згасає і тяжко сплива
                   Хвилина мовчання
                   І подвиги мужні і дружнє плече…
                   І роки надій, перемог сподівання…
                   І серце сльозою не раз опече
                   Хвилина мовчання
                   Встають побратими, відважні бійці…
                   І знов закипає та битва остання…
                   Вона, як сивини, вона, як рубці,
                   Хвилина мовчання.



Страшні сліди залишила війна. Тільки на території України в руїни і згарища було перетворено 714 міст, 28 тисяч сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами. 1418 днів і ночей ішли воїни вогненними дорогами війни. Кожен день, як рік, як століття. Все витримали і перемогли. Перемогли тому, що вели війну Вітчизняну. Перемогли тому, що відстоювали право на життя. Дорогою ціною дісталася нам перемога. Та хіба могли тоді думати про ціну, коли на карту була поставлена доля України. У роки війни в Україні загинув кожен шостий громадянин.


Більше піввіку минуло, як відгримів останній бій 1941-1945 р, а стукає, б’є він у свідомість, хвилює серця. Хто бачив смерть в обличчя, той знає справжню ціну життя і той завжди несе в собі відлуння війни

На карті вже зникла могутня держава,
Та ходить по світу солдатська слава
Вважалось за честь в її війську служити,
Вважалось за гордість мундир той носити
Які б не давала накази держава,
Сповна виповняли солдати на славу.
Тож хочемо нині усім побажати:
Служи Україні сьогоднішній солдате.
Та так ,щоб не вмерла дідів твоїх справа,
В тобі, щоб воскресла їх доблесть і слава.



                Стільки років щасливої тиші,
                Та вривається голос в ефір,
                Що благає, нагадує, кличе:
                Захистіть, збережіть, люди, мир!
                Кожен день, кожен час пам’ятайте,
                Скільки жертв нам війна принесла.
                Все, що можна, для миру віддайте!
                      Збережіть для нащадків життя! 

    На жаль, наша країна сьогодні живе в двох вимірах:воєнному і мирному.Сказати,що ми сьогодні живемо в складні часи-  це нічого не сказати Однак ми обов‘язково вистоїмо,ми обов‘язково переможемо!
Тому,що зараз як ніколи ми усвідомлюємо ,що ми українці, маємо славний рід і матимемо гарне майбутнє.
             Хто ти?Квітуча,прекрасна,чарівна.
             Очі,мов небо,ясні,голубі…
             Хто ти?Немов веселкова царівна,
             Хто дарував ці прикраси тобі?
             Я-Україна,твоя Батьківщина!
             Сонце твоє,твої ріки й поля.
            Я-Україна,і завше, і нині -
             Небо твоє,твоя рідна земля!



Україна  - це держава,яка має визначену територію,  мову,культуру,історію  мужнього народу, що віками боровся за свою волю, щастя і незалежність..
     Ось послухайте, як пояснює слово «Україна»    народна легенда.:
Кажуть,коли представники народів прийшли до Бога, щоб визначитися,яку їм землю обирати і як її назвати, тоді були призначені французам -Франція,німцям –Німеччина, і коли залишилося тільки двоє дівчат, глянув на них Всевишній і сказав:  «Ви –євреї, жили в раю, у вас було все:  і достаток,і мудрі пророки,але ви не вміли цього шанувати- тож будете відтепер називатися країною Ізраїль, тобто вигнані із раю».
     Поглянув же на друге вбоге,але горде дівча,і сказав:  «А ви-дуже працьовиті і мужні люди. Вам жити в раю і держава називатиметься Україна. Але,щоб справді бути такою країною, треба пройти через важкі випробування війнами і холодом,  голодом і хворобами, стихіями і всілякими негараздами»

      І напевно,якраз ті випробування і негаразди переживає зараз
Україна. Цей 2014 рік-  найтяжчий для України за роки її незалежності  У боротьбі за краще європейське майбутнє наш народ зустрівся з агресією Російської Федерації (нашого слов‘янського брата).


Вже занадто багато ми чуємо
Кожен день про кроки війни.
І навряд чи ми спокій відчуємо,
Поки гинуть Вкраїни сини.
Прокидається наша людина
Лише з думкою, кожного дня:
-Стала мирна моя Україна...
-Боже, хай закінчиться війна...

Так, немає війни без убитих...
Загиблих душі приходять назад...
Сліз дружин, матерів не спинити...
Ти- герой, український солдат!






Всього якихось півроку тому словосполучення "діти війни" звучало зовсім по-іншому. Йшлося про людей, які народилися у військове лихоліття 40-х років минулого століття.  Все змінилося. Неоголошена війна щодня збирає страшні жнива. У тому числі і життями дітей. А вцілілі? Чи відчувають вони себе дітьми? І відчують чи коли-небудь? Страшно, коли замість дитячих садків – підвали... Коли замість сміху – сльози... Коли кількість сиріт росте з кожним днем... Дві несумісні речі –діти і...війна. Тільки вслухайтеся в це словосполучення "діти війни", сьогодні це вже реалії, це не пенсіонери з військовими пільгами, а звичайні малюки, які ще вчора жили в Слов'янську, Донецьку чи Луганську... Діти, які живуть в країні, де... стріляють...
Діти стають заручниками ситуації. Вони... міняються. Адже в той час, коли треба грати в козаки-розбійники і комп'ютерні ігри – перед очима і на слуху – у них реальні битви. Страшно, коли ламається не комп'ютерна відеокарта, а дитяча психіка. Ціле покоління потрібно рятувати. Його ще можна врятувати.



Скажи, дідусь, що діється у нас?
Ти – янгол, і тобі з небес видніше:
Тут знов настав страшний воєнний час,
На Україні вже немає тиші.

На Сході – пекло, гинуть хлопчаки,
Вони, дідусь, ще зовсім молоденькі,
А дехто – без ноги чи без руки.
Сліз водоспади виплакали неньки.

Ти про війну колись розповідав,
А ми , дітьми, то слухали мов казку.
І кожен з нас собі не уявляв,
Що можемо потрапити в цю пастку,

Що може повернутися війна,
І змусити нащадків вже страждати.
Скажи,дідусь, чия у тім вина?
Ми завинили й час прийшов розплати?

Ти там у Бога миру попроси
Для нас своїх дітей, своїх онуків,
Ти ближче там, а в наших голосів
Немає сили, загубились звуки.

Ти там у Бога правди попитай,
Щоб все таємне стало очевидним…
Бо знаю, що тобі й привітний Рай
Без неба України не потрібний.



Трагічні події в Україні, починаючи з листопада минулого року, тривожать та не залишають байдужими жодного громадянина країни. Кожному з нас необхідно усвідомити, за що боролися учасники Євромайдану і заради чого пожертвувала своїм життям Небесна сотня та воїни, які загинули і гинуть у боротьбі за свободу, цілісність та єдність держави.


Де-які люди пропонують поділити нашу державу на шматки між Польшею,Румунією,Венгрією та Росією.




Цього ніколи не повинно бути.І ми з вами ніколи такого не допустимо!


Українська земля пройшла війни та мир, поразки та перемоги,пишалася  вірними синами та доньками, чарувала світ своїми запашними паляницями та мелодійними піснями.Вона була і залишається вірною матір‘ю українців,які свято люблять і шанують  її.Тільки людина з добрим і чуйним серцем, роботяща і вольова може бути справжнім патріотом і громадянином своєї держави, по-справжньому любити і захищати, відстоювати її інтереси і приносити велику користь.Не забуваймо,що ми українці, любімо свою Батьківщину.Вона у нас єдина.

«  Єдина Україна»
Нехай ніхто не половинить,
Твоїх земель не розтина,
Бо ти єдина, Україно,
Бо ти на всіх у нас одна.
Одна від Заходу й до Сходу
Володарка земель і вод -
Ніхто не ділить хай народу,
Бо не поділиться народ.
Нехай ніхто не половинить
Твоїх земель, не розтина,
Бо ти єдина, Україно,

Бо ти на світі в нас одна.




Українська земля-це наша земля по праву. Вона прекрасна,родюча,багата,співуча. І Щоб вона залишалася такою багато, багато років,ми повинні берегти її і любити.
Вкраїнський хліб, вкраїнськая земля
Багаті на красу людську і душу,
Веселка, мати,пісня і дитя-
І я красу цю зберігати мушу.

Кожен з нас є частинкою великого українського народу. Ми всі різні - Південь і Північ,захід і Схід, та всі ми разом – єдиний народ України!
Лиш у єдності,знаємо,треба нам йти,
Щоб нове будувати майбутнє.
Не діліться по вірі і мові, брати!
І тоді буде вдача супутня.
Ми єдині в думках і ми вільні у них.
Лиш єдину мету треба мати.



Наша держава переживає тяжкі  часи і кожен намагається допомогти, внести свій вклад у майбутнє. Ми пам‘ятаємо наших героїв,які цієї зими боролися проти несправедливості, стояли на смерть за незалежність нашої держави.Ми серцем і душею з тими, хто й ці дні боронить нашу свободу на сході України, пам‘ятаємо тих хто віддав і віддає  своє життя задля нашого щасливого майбутнього
Мужньо обороняючи східні терени нашої країни, пішли з життя ще зовсім юні патріоти і нашого овруцького краю . Ігор Ващук, Сергій Пешко, Це Олександр Василенко.  Не дочекалися свого вірного чоловіка  та  турботливого  татуся дружина та сини Петра Радкевича.



   




Мами та їх  рідні навіть і не здогадувались,що відправляли дітей в зону антитеростичної операції,більше не обіймуть їх та не пригорнуть до свого материнського серця.Тремтячими від страху руками  збирали їх на війну.Вони могли б,як і більшість їх друзів, насолоджуватись життям, але страшний вирок долі закинув їх на Схід країни обороняти рідну землю від ворогів.Батьки вже ніколи не побачать своїх синів -героїв.Зовсім юних, життєрадісних,які всієї краси життя так і не встигли побачити, передчасно покинувши наш світ. Недолюбили,недоспівали,недожили… Їх свічечка згоріла ще на світанні. Життя обірвалося на злеті.

В моїй країні сьогодні траур…
Гудуть Карпати,реве Дніпро.
Над вбитим плаче безсила мати,
Чи рідний ,чи чужий вже все одно
Їх не вернути,їх не забути,
Бо в пам‘яті немає забуття.
Вони-герої,вони- безсмертні
Вони віддали за нас життя!

Жінко,чого Ви плачете?.... Ваш син-герой.....Ви, що не бачите.... Ще цей хлопчина і он той... - Героєм ....був мені завжди.... з тих пір коли почав ..іти...з тих пір...коли сказав він мама..... я так раділа...так ридала.... Від щастя сльози проливала... так ніби знала..ніби відчувала..... я так його тримала... так оберігала... та все ж пішов.... за іншу битись маму....мені ж залишив вічну рану... А я дзвонила, кажу :"Сину,іди додому..бо там гинуть...."А він:"Неправда...тут все мирно..." Мені від того було дивно..... І я його чекала...так чекала....він вернеться..я вірила..я знала.... І він приїхав не колись..а нині....виходжу я...дивлюсь ..моє дитя у домовині..." як справи синку? ну кажи як справи?....чого мовчиш...не хочеш подивитися на маму?відкрий же очі....вставай...ти хочеш так лежати? втомився, певно...вирішив поспати.... Боже ..я тебе укрию..ти ж такий холодний..живіт запав..напевно,ще й голодний...ходи,я вже на стіл накрила.... Ходи ,тебе чекає вся родина."... А люди кажуть ,що здуріла...що мертву так трясу дитину... Та, що ті люди...що вони там знають... Мій син-герой... ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ   




Молитва за Україну.
Хай молитва до неба полине,
За всіх нас,як спокута, летить.
Та найперше за рідну країну
Буду щиро я Бога просить.
        Боже,змилуйся,прошу,над нами,
        Нагадай нам,що всі ми- брати,
        Хай синів не втрачатиме мама.
        Дім від ворога нам захисти.
Боже,дай нам спокою ,й миру,
Колоситься хай хліб золотий.
За Вкраїну молюся я щиро:
Бережи,Боже,край наш святий!
Нам не забути днів війни тієї страшної Великої Вітчизняної і цієї сучасної неоголошеної війни 2014 року не менш страшної.
У нашій пам‘яті вони
Ось ці герої незабутні,
Що з нами йдуть в віки майбутні.
В пам'яті народній ніколи не погасне подвиг тих, хто боровся і поліг за визволення рідної землі в 1941 і в 2014 роках.
       Кожна крапля крові пролита на Сході повинна згуртувати усіх нас,як дружну велику українську родину. Ми повинні  усьому світові довести,що ніколи і ні перед ким не схилимо голови, не станемо на коліна,бо у нас є сила і незламність духу.Господи пошли нам терпіння і сили, - вбережи українських синів.
Ми всі знаємо ,що переможе багатостраждальний народ України.


Прийшла війна, і звідки не чекали.
Але народ наш не поставлять на коліна!
Ночей не спали, коли хлопців проводжали.
Ми вистоїмо все, бо найдорожче - Україна!

Єднаймось, люди, і борімось за свободу!
Коли важкі часи настали в нас тепер.
За тебе неньку, рідну мову і природи вроду
Вже не один твій, Україно, син помер.

Дитинство промайнуло непомітно,
І ось солдат, стоїш ти у броні.
Заради незалежності і волі
Готовий ти згоріти у вогні.

Ти гордо й сміло дивишся у очі смерті,
Бо знаєш, що пішов ти за народ.
Ти не прожив життя іще і чверті,
Але багато витримав негод.

Вас всіх, давно й недавно на війні полеглих
Згадаєм з вдячністю й сльозою на очах, та і не раз.
Так відданно і щиро захищати Батьківщину
Повинний кожний патріот і кожен з нас! (О.Дука)




Народе мій, пишаюся тобою:
Моя душа душа – частинка твого «Я».
Красою правди у святім двобою
Понад Майданом сонця лик сія…
Є нація! Хай знають всі у світі:
Ми є! Народ піднявся із колін!
І переможно сонце правди світить
Коли співають діти на землі.