вівторок, 30 вересня 2014 р.

У цю погожу вересневу днину, бібліотека кличе на гостину!

Бібліотека …Серце завмира,
    Коли пірнаю в тишу таємничу.
Святилище пізнання і добра,
            Що в майбуття через минуле кличе.



       Прохолодний осінній день 30 вересня був зігрітий невимушеною атмосферою, святковим приміщенням нашої бібліотеки. Тут з нагоди Всеукраїнського Дня бібліотек проходив День відкритих дверей. Програма дня була доволі насиченою:


       Бібліотека відкрила свої двері конкурсом літніх читань «Найрозумніший книголюб». Читачі 3- 4 класів продемонстрували свої знання, обмінялися думками про прочитані книги, які були включені до програми літніх читань. Діти відповідали на запитання літературної вікторини, і складали літературне лото.


          Ті, хто прочитав всі рекомендовані книги, легко справилися з завданнями. І хоча всі учасники намагалися показати якнайкращі результати, конкурс є конкурс. В ньому завжди є переможці.У бібліотеці за результатами літніх читань оформлена книжкова виставка: «Твої ровесники рекомендують – прочитай ці книги». Вітаємо вас з перемогою, книголюби!

             
         В цей же день спільно з усіма шкільними бібліотеками міста було проведено флеш моб «І знову відкриваю Кобзаря», присвячений 200 – річчю Т.Г.Шевченка, який зібрав юних любителів Тарасового слова.






            






        Відкрила ці читання бібліотекар Базильчук Т.В., яка наголосила, що Шевченкова поезія – це не розважальне легке чтиво, а вистраждані серцем думи, тяжкі думи про долю народу, які актуальні і в наш час. 



Сокровенні рядки присвячує поет рідній Україні з її вишневими садами, розлогими степами, високими могилами й широким Дніпром. Припадаймо ж 
усі – і діти, і дорослі до мудрої Тарасової книги, вчитуймося у її молитви й думи, ставаймо мудрішими, добрішими й дружнішими, бо ми всі є - єдина Україна!



            А потім з вуст дітей від дошкільників до учнів 11 класу лунали поезії : «Зацвіла в долині червона калина», «Сон», «Заповіт», «Думи, мої думи» , «Тече вода з – під явора»…





           Далі свято продовжила слайд – презентація «Архітектурні пам’ятки книзі», під час якої юні читачі 5-6 класів побували в різних містах світу та познайомилися з пам’ятниками книзі. На протязі дня проходили міні – екскурсії «Бібліотека для тебе, бібліотека для всіх», бесіди «Роль книги та читання в житті дитини», а також огляд нових книг «Бібілородзинки для кожної дитинки».
         У бібліотеці діяла акція «Бібліоцукерочка», яка проходила під девізом: «Не гайте часу , спішіть до бібліотеки, читайте перевірені неодним поколінням дитячі твори , а в нагороду отримайте солодку та смачну цукерку , повагу від людей і розуміння того , що тільки любов до прекрасного врятує світ!».
                  

         Наприкінці зустрічі бібліотекарі закликали дітей частіше звертатися до сторінок книг, щоб знову і знову зустрічатися з улюбленими літературними героями та знаходити нових. Любити, шанувати та берегти книгу – найдивовижніше з див, без якого неможливе повноцінне життя людини.



понеділок, 22 вересня 2014 р.

"ДЕНЬ ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ В УКРАЇНІ"




Сьогодні , 22 вересня в нашій бібліотеці пройшла година пам'яті "Під обеліском зупинись, солдатській славі поклонись", присв'ячена дню партизанської слави. На яку завітали учні ЗОШ№4 6-Б клас, класний керівник Іваха Л.П.


   Ще ніколи  ми не відзначали це свято в умовах неоголошеної війни, болю і втрат тривог за своїх рідних захисників і майбутнє загалом. Вперше за багато років ми відзначаємо День партизанської слави не так піднесено і святково. Тому що, можливо зараз в ці хвилини  на Сході нашої держави гинуть  кращі сини України.   
   Але ми в цей день не можемо не згадати про  наших партизан  часів Великої Вітчизняної війни – нашу славу,нашу гордість,перед якими скинуть шапку цілі століття.   


     Час невблаганний. З його плином позаростали партизанські стежки, обвалились колишні землянки. Час стер з лиця сліди далеких тих боїв та походів. Але з людської пам’яті сторінки бойової слави йому не під силу стерти. Вона відлунюється в серцях колишніх народних месників і передається новим поколінням. Бо народний подвиг вічний!

                             Гула, стогнала і ревла земля,
                             В огні  була  Україна моя,
                             Була війна жорстока, Вітчизняна.
                             Живі  і мертві,мертві і  живі
                             Герої наші воїни-солдати,
                             Ми знаємо-в нещадній тій війні
                            Змогли страшного ворога здолати.

Житомирщина в роки війни теж стала партизанським краєм і по праву пишається партизанською славою.

Від гармат земля стогнала
Скрізь снаряди рвались.
Сипав ворог запальним –
Села загорялись. 


Партизани-це були нескорені, сильні духом люди найвищого ґатунку патріотизму,з чистою совістю, безстрашні, готові на самопожертву заради свободи Батьківщини.Завдяки їм окупована земля стала для фашистів караючою землею.
   Близько 20 тисяч наших земляків зі зброєю в руках воювали у 
партизанських з‘єднаннях Сидора Артемовича Ковпака ,Михайла Івановича Наумова, Степана Федоровича Маликова, Олексія Федоровича Федорова,Олександра Миколайовича Сабурова. Усього партизанами та підпільниками Житомирщини в боях було знищено понад 209 тис.окупантів, підірвано 389 ешелонів з живою силою і бойових машин.



   Наш Овруцький край теж став у роки війни партизанським .Під фашистами горіла земля, злітали в повітря склади з боєприпасами.В боях за наше місто Овруч відзначився словацький партизанський загін,яким керував Ян Налєпка.,який зі зброєю в руках героїчно загинув на українській землі, скропивши її кров‘ю словака  і навічно залишився жити в наших серцях. Дорогою ціною дісталася нам перемога.У роки війни в Україні загинув кожен шостий громадянин.
   Більше піввіку минуло, як відгримів останній бій 1941-1945 рр., а стукає, б’є він у свідомість, хвилює серця. Хто бачив смерть в обличчя, той знає справжню ціну життя і той завжди несе в собі відлуння війни.

                   І знов біля братської тихо стою,
                   І спогад приходить, мов тихе зітхання,
                   Пливе, наче вічність, здобута в бою,
                   Хвилина мовчання.

    Велика Вітчизняна війна нагадує про себе обелісками і братськими могилами.Вони святині нашої пам‘яті.Народ не повинен забути героїв.
Омиті кров‘ю героїчні дати 
Зоріють знов сьогоднішньому дню.
Згадаймо всіх, згадаймо всіх солдатів,
Схилім чоло до вічного вогню..
  Нам не забути днів війни тієї страшної Великої Вітчизняної і цієї сучасної неоголошеної війни 2014 року не менш страшної.
В пам'яті народній ніколи не погасне подвиг тих, хто боровся і поліг за визволення рідної землі в 1941 і в 2014 роках.
У нашій пам‘яті вони.
Ось ці герої незабутні,
Що з нами йдуть в віки майбутні.

Ми серцем і душею з тими, хто й ці дні боронить нашу свободу на сході України, пам‘ятаємо тих хто віддав і віддає  своє життя задля нашого щасливого майбутнього

Мужньо обороняючи східні терени нашої країни, пішли з життя ще зовсім юні патріоти і нашого овруцького краю .Це Олександр Василенко, Сергій Пешко,Ігор Ващук.  Не дочекалися свого вірного чоловіка  та  турботливого  татуся дружина та сини Петра Радкевича.

Батьки вже ніколи не побачать своїх синів -героїв.Зовсім юних, життєрадісних,які всієї краси життя так і не встигли побачити, передчасно покинувши наш світ. Недолюбили,недоспівали,недожили… Їх свічечка згоріла ще на світанні.Життя обірвалося на злеті.
   На закінчення заходу всі присутні в залі під звуки метронома хвилиною мовчання вшанували  пам‘ять про них та всіх тих хто віддав життя за нашу рідну україну.

Їх всіх, давно й недавно на війні полеглих
Згадаєм з вдячністю й сльозою на очах, та і не раз.
Так віддано і щиро захищати Батьківщину
Повинний кожний патріот і кожен з нас!





четвер, 11 вересня 2014 р.



Кеша і Реша або Казка про пісню

Оповідання про осінь

Автор: Всеволод Нестайко   
В одному лісі жило собі, було собі сімейство кенарів. Тато, мама і двоє синів-канарчуків — Кеша Канарчук та Реша Канарчук.
Реша вважався старшим, бо вилупився на півгодини раніше. Та хоч і на півгодини, а все одно... Реша — старший, Кеша — молодший. І, як то частенько буває, Реша вважав себе не лише старшим, але й дужчим, здібнішим і розумнішим. Через те Кешу клював і ображав. Кеша був тихий, добрий і порядний. А добрих і порядних легко клювати і ображати.
Ліс, де вони жили, звався Солов’їний. Гніздилося там дуже багато солов’їв. Реша був хлопець меткий, жвавенький (як тепер кажуть, комунікабельний). Він перезнайомився, заприятелював з хлопцями-соловейками і весь час грався лише з ними. Про брата Кешу навіть не згадував. Коли той намагався пристати до них у товариство, Реша його завжди проганяв:
— Іди-йди, ціцікало, ти ще маленький. Ти тюхтій, слабак, тільки мене ганьбиш. Геть! Тьох-тьох!
Він уже майже не говорив рідною мовою, все тьохкав. А згодом і зовсім перейшов на солов’їну.
І, коли батьки йому зауважували, він тільки кривив дзьоба:
— Ну що ви, предки, розумієте?.. Мова — то засіб спілкування. Ліс у нас Солов’їний? Солов’їний. Майже всі інтересні мешканці — солов’ї. То нащо мені оте ваше хуторянське ціцікання? Я он як витьохкую! Уже й в ансамбль їхній записався. «Тьох-металістів ».
— І я б хотів співати... Я так люблю... — тихо сказав Кеша.
— Хе! — пхинькнув Реша. — Та тебе, слабак, і мухи не почують!.. Хіба ти отак можеш? — і Реша я-ак тьохнув — тато з мамою поточилися, а Кеша носом у землю ткнувся. Гучний був голос у Реші. Ні, Кеша так не міг.
— Солістом у них буду, — впевнено шморгнув дзьобом Реша. — Весь світ облечу. «Тьох-зіркою» стану! Їм для сучасного репертуару якраз гучного голосу бракує.
І батьки замовкали. Хтозна, може, й справді чекає на хлопця славне майбутнє. Хіба можна рідному синові крила підрізати.
Тим більше Солов’їний ліс готувався до знаменної події — міжнародного конкурсу птахів-виконавців.
І от цей день настав.
На Суничній галявині зібралися всі мешканці лісу. За великим дубовим пнем сиділо шановне жюрі на чолі з старою вухатою Совою, наймудрішою і найповажанішою в лісі. У жюрі входили товариш Горобець, товариш Зозуля, товариш Шпак, інші товариші-співознавці, а також іноземні представники — мадам Какаду, сер Пелікан, гер Страус, містер Індик і сеньйор Гагара.
Почався конкурс.
Співали солов’ї, одержували заслужені високі нагороди.
Надійшла Решина черга.
Пурхнув Реша на конкурсну гілляку, мікрофон у лапу та як ушкварить — у жюрі аж пір’я сторч стало.
Старався-старався, горлав-горлав, поки не захрип.
Перезирнулося жюрі, похитало головами, розвело крилами, скривилося і — зняло Решу з програми.
— Таким співом, вибачте, тільки злодіїв уночі лякати, — сказала мудра Сова.
І в цю мить із кущів почулася раптом тиха, ніжна, щемлива пісня. Не солов’їною, правда, мовою, але така гарна, така ж гарна, що завмерли всі. Завмерли, заслухалися.
Були у тій пісні і росою вмиті світанки, і тихі сині надвечір’я, і гомінливі сонячні дні, і духмяні зоряні ночі рідного лісу, любов до якого бриніла у кожному звукові, у кожній ноті.
І, як скінчилася пісня, такі аплодисменти вибухнули — листя з дерев посипалося.
— Хто це? — вражено спитала Сова.
Здивовано перезирнулися товариш Горобець, товариш Зозуля, товариш Шпак та інші товариші-співознавці — не було у програмі такої пісні.
— Хав дуй ду? — вигукнула по-іноземному мадам Какаду.
А сер Пелікан, гер Страус, містер Індик і сеньйор Гагара тільки дзьоби захоплено пороззявляли.
Кинулися у кущі, а там — нікогісінько. Нема. Полетів, сховався скромняга-співець.
Шукали-шукали, гукали-гукали. І так, мабуть би, й не знайшли. Якби не Сорока Скрекекулія, яка всюди літала, все на світі знала і приносила новини на своєму хвості. Тільки завдяки Скрекекулії дізналися, що був то Кеша Канарчук.
Притягли його силоміць на Суничну галявину, і жюрі одноголосно присудило йому золоту березову гілку — почесний приз за краще виконання пісні про рідний ліс.
А Реша — «тьох-металіст» — у цей час гірко плакав у кущах в самотині.
І тільки тепер згадав він слова матері, сказані колись: «Мова, синку, не лише засіб спілкування. Мова — то голос твого серця. А серце з іншими серцями, навіть чужоземними, говорить рідною мовою».

понеділок, 1 вересня 2014 р.

"УКРАЇНА - ЄДИНА КРАЇНА"

         «Україна – єдина країна» під такою назвою 1 вересня в районній бібліотеці для дітей пройшла година мужності , яку підготували працівники бібліотеки  разом  з учнями 9-Б кл. класний керівник Христинич І.В. та 10-Б кл. класний керівник Матущак С.Г. Овруцької гімназії ім. А.Малишка.
       Метою проведення цієї години було виховання патріотизму та почуття відповідальності за долю своєї держави, національної гордості, любові до рідного краю,формування глибокої поваги до народної пісні, української мови, минулого та сьогодення рідної України.

Діти здійснили екскурс основними історичними подіями становлення України як держави, починаючи із часів утворення Київської держави(Київської  Русі) і до наших днів. A також подорож – презентацію «Автографи історії на вулицях нашого рідного міста», під час якої діти пройшлися вулицями своєї рідної домівки, частинки нашої України – міста Овруча.


          
           Нехай ніхто не половинить,
          Твоїх земель не розтина,
          Бо ти єдина, Україно,
          Бо ти на всіх у нас одна.
          Одна від Заходу й до Сходу,
          Володарка земель і вод –
          Ніхто не ділить хай народу,
          Бо не поділиться народ.



             
      Зараз Україна переживає тяжкі випробування і негаразди, цей рік найтяжчий для України за роки незалежності. У боротьбі за краще європейське майбутнє наш народ зустрівся з агресією Російської Федерації(нашого словянського брата). РФ анексувала Крим, а зараз  веде неоголошену війну на сході України. Наші військові захищають незалежну, неподільну соборну Україну.
       Скільки топтали нас, палили і гнітили,
       Скільки з корінням рвали,але не скорили.
       Ми,як вода цілюща,знову оживали,
       Ще й рясним, буйним цвітом розквітали.
       Й вставали,поки зовсім ми не встали
       На повний зріст,на повну нашу силу,
       Щоб прославляти Україну милу.

      І тому всі присутні зійшлись на думці, що нашій країні,як ніколи потрібно бути єдиною та згуртованою.
           
           Лиш у єдності, знаємо, треба нам йти,
           Щоб нове будувати майбутнє.
           Не діліться по вірі і мові, брати!
           І тоді буде вдача супутня.
           Що збудуємо ми, не збудують вони,
           Лиш єдину мету треба мати.
       
   Кожен із нас є частинкою великого українського народу. Ми всі різні – Південь, Захід, Схід та всі ми разом – єдиний народ України. І кожен намагається допомогти внести свій вклад в майбутнє. Ми памятаємо наших героїв, які стояли на смерть за незалежність нашої держави.



Хвилиною мовчання було вшановано пам’ять Героїв Небесної сотні та загиблих у зоні АТО. Українська земля - це наша земля по праву.



Дорогі діти! Не забувайте, що ви – діти землі, що зветься Україна. Любіть свою Батьківщину. Вона у нас – єдина!




 Кожному читачеві на згадку про годину мужності було вручено емблему – символ «Ми - українці, ми - патріоти».






         Захід супроводжувався мультимедійними презентаціями «Єдина Україна» ,«Молитва за Україну» та патріотичними піснями  у виконанні Безносько Аліни учениці 10-Б кл. Овруцької гімназії ім..А.Малишка.



   
      Учениця 10 - Б Ганжело Вікторія привітала бібліотекарів теж  із Днем знань.