четвер, 21 лютого 2013 р.

Яскрава зірка України

   25 лютого 1871 року в Новоград-Волинському в сім'ї Косачів народилася друга дитина, яку пізніше нарекли Ларисою. У ранньому дитинстві її називали Лося, а згодом, у п'ятирічному віці, вона попросила, щоб її називали Леся. Родина Косачів славилася волелюбним поглядом на світ, літературними традиціями. Батько, Петро Антонович Косач, був юристом за освітою. В роки навчання відносився до революціонерів. Та й пізніше цікавився життям подібних угруповань. Його дратувало несправедливе відношення до простого народу, і через це він став захищати їхні інтереси. Мати, Олена Пчілка, - відома українська письменниця, яка походила з роду Драгоманова, родоначальник якого служив у війську Богдана Хмельницького. Ларисин дядько по материній лінії Михайло Драгоманов - відомий український громадський і культурний діяч. Він був політичним діячем в еміграції, який спочатку проживав у Женеві, а потім переїхав в Софію. З боку батька дві тітки Лесі - Олена та Олександра Антонівна Косач відносилися до революціонерів. Вони потрапляли під репресії і посиланням. І все через прагнення досягти рівноправності.

  Таке родовідне дерево показує, що в оточенні людей загартованих принципами, які відстоюють інтереси суспільства, які знають справжню ціну свободи слова, Леся не могла вирости і стати інакше, як розумного, чуйною, приходити у важку хвилину всім стражденним на допомогу.  Вона знала понад десять іноземних мов, любила музику і грала на фортепіано, виявляла інтерес до малювання. У сім'ї Косачів була традиція — влаштовувати родинні літературні й народні свята. Душею цих свят завжди була Леся. Вона була і сценаристом, і режисером, і костюмером.
   Доля розпорядилася так, що наділила Лесю дивовижними здібностями, та в той же час змусила виборювати життя в щоденних муках і стражданнях. Під час свята Водохреща в Луцьку дівчинка так захопилася, що не відчула, як промочила ноги в крижаній воді. Спочатку боліла нога, потім рука. Діагноз — туберкульоз кісток, а потім і легень, нирок. Та ще з дитинства поетеса засвоїла правило: «Щоб не плакать, я сміялась». Отак і змагалася з важкою недугою все життя. Леся не вчилася в жодній школі, а все здобувала самотужки.
   Дитячі роки проходили в основному на Поліссі серед загадкових лісів, кришталевих озер, квітучих садів. Одного разу фольклор та етнографія, які додали у вразливу уяву юної дівчинки вражаючі історії з народної міфології, змусили Лесю вночі вирушити в ліс для того, щоб відшукати мавку. Після того, як мама розповіла їй про цю лісову істоту, цей образ навіки залишився в її пам'яті, а пізніше відобразилася у драмі-феєрії "Лісова пісня".
   Леся Українка часто їздила на лікування в Крим, на Кавказ. Перша подорож до Одеси відбулася, коли Лесі було сімнадцять років. З вікна поїзда вона милувалася рідними краєвидами, а поетична уява рядок до рядка творила вірш «Красо України, Подолля».
Прожила поетеса всього лише сорок два роки і тридцять три з них плідно працювала на літературній ниві і залишається нашою національною гордістю.
   20 лютого, напередодні 142-ї річниці від дня народження Лесі Українки працівники районної бібліотеки для дітей з учнями 7-А класу ЗОШ №4 провели бібліо-ревю «Твоя зоря цвіте над рідним краєм», на якому розповіли про життя та творчість поетеси, нашої землячки, та познайомили з літературою під час бібліографічного огляду «І Лесин дух зі слова лине…». Також в бібліотеці оформлена книжкова виставка «Яскрава зірка України».

1 коментар:

  1. Перемагаючи страшенну біль, Леся Українка не скорилая, і є прикладом для молодого покоління ХХІ століття.

    ВідповістиВидалити